Новини

28 липня відзначається Всесвітній день гепатитів. Гепатит — це захворювання печінки запального характеру, як правило,вірусного походження.

Існує п’ять основних вірусів гепатиту —типи A, B, C, D і E. Кожен із цих типів може мати серйозні наслідки для здоров’я. Зокрема, гепатити В і С призводять до розвитку хронічного захворювання у сотень мільйонів людей і, в цілому, є найпоширенішою  і раку печінки.

Причиною гепатиту А і Е, зазвичай, є вживання в їжу заражених харчових продуктів або води.

Гепатити В, С і D, як правило, передаються через контакт із інфікованими рідинами організму. Найчастіше передача цих вірусів відбувається при переливанні зараженої крові або її компонентів, при виконанні медичних маніпуляцій із використанням зараженого обладнання / інструментарію,споживанні наркотиків ін’єкційним шляхом та при незахищених статевих контактах.

Гепатит В — це хвороба печінки, яку викликає вірус гепатиту В (ВГВ). Цей вірус порушує роботу печінки, проте частина людей після інфікування одужує самостійно та позбувається вірусу.Прихований (інкубаційний) період для гепатиту В становить від 2 до 6 місяців. Перші ознаки гепатиту В з’являються, в середньому, на 12 тижні після зараження. Симптоми з’являються у 70% хворих, їх виявляють частіше у дорослих, ніж у дітей. Симптоми гепатиту В: втома, стомлюваність,втрата апетиту, жовтяниця, нудота, відчуття дискомфорту в правому підребер’ї,зміна кольору сечі (темніє) і калу (світлішає), болі в суглобах. Шляхи передавання: під час народження від матері до дитини; незахищені статеві контакти;небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом з кров’ю (татуювання, пірсинг тощо); використання нестерильного ін’єкційного інструментарію при вживанні наркотиків.Найкращий та найбільш ефективний спосіб попередження інфікування ВГВ — це вакцинація.

Гепатит C — це хвороба печінки, що викликається вірусом гепатиту C (ВГС): цей вірус може викликати як гостру, такі хронічну інфекцію. Інкубаційний період гепатиту С становить від 2 тижнів до 6 місяців. Після початкового інфікування приблизно 80% людей не мають ніяких симптомів. У осіб з гострими симптомами може спостерігатися висока температура, втома, зниження апетиту, нудота,блювота, болі в області живота, потемніння сечі, кал сірого кольору, болі вс углобах і жовтяниця (пожовтіння шкіри і білків очей). Близько 25% осіб, інфікованих ВГС самостійно позбавляються вірусу без лікування. Вірус гепатиту С, в основному, передається під час контакту з інфікованою кров’ю. Найпоширеніші шляхи передавання:небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом з кров’ю (татуювання, пірсинг тощо); використання нестерилізованих побутових та професійних приладів після інфікованої людини (зубні щітки,манікюрні ножиці, бритви тощо, що містять сліди крові); використання нестерильного ін’єкційного інструментарію для вживання наркотиків; переливання крові та її компонентів. Можливе також передавання інфекції під час незахищеного статевого контакту, але це відбувається рідко. Крім того, ВГС може передаватися від матері до дитини. Вакцини проти гепатиту С не існує.

За даними ВООЗ, за допомогою сучасних противірусних препаратів прямої дії можливо вилікувати понад 95% людей з вірусом гепатиту С.

На сучасному етапі розвитку правового регулювання сфери охорони здоров’я в Україні питання захисту прав людини при наданні медичної допомоги набуває особливої гостроти та актуальності.

Права пацієнтів

1) право на медичні профілактичні заходи (ст. 49 Конституції України, ст. 283, ч. 4 ст. 286 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст.3, п. 7 ст. 4, ст. 6, 10, п. “а”, “б” ст. 10, ст. 31, 32,42, ч. 1 ст. 43, ст. 53, п. “а” ст. 78 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

2) право на доступність у галузі охорони здоров’я (ч.1, 3 ст. 49 Конституції України, ст. 283, 284 Цивільного кодексу України, ч. 4ст. 4, ст. 6 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

3) право на медичну інформацію (ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, ст. 285, 302 Цивільного кодексу України, п. “е”ст. 6, ст. 39 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

4) право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання (ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 29 Конституції України,ч. 3,4, 5 ст. 284, ч. 4 ст. 286, ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 42,   України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

5) право на свободу вибору в галузі охорони здоров’я,а саме: 1) право на вільний вибір лікаря; 2) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; 3) право на вибір закладу охорони здоров’я;4) право на заміну лікаря; 5) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України (ч. 2ст. 284, ст. 633 Цивільного кодексу України, п. “д” ст. 6, ч. 1 ст.34, ч. 1 ст. 35, ст. 36, 38 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

6) право на медичну таємницю (ч. 1, 2 ст. 32, ст. 34К онституції України, ч. 4 ст. 285, ст. 286 Цивільного кодексу України, ст.39-1, 40, п. “г” ст. 78 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

7) право на якісну медичну допомогу (ч. 1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, п. “д”ст. 6, п. “а” ст. 78 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

8) право на безпечну медичну допомогу (ч.1 ст. 49 Конституції України, ч. 1 ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 42, 44 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

9) право на інновації, а саме: 1) право на медико-біологічний експеримент; 2) право на репродуктивні технології; 3) право на донорство; 4) право на терапевтичне клонування; 5) право на корекцію (зміну)статі (ч. 3 ст. 28 Конституції України, ч. 3, 7 ст. 281, ч. 4 ст. 289, ч. 1 ст.290 Цивільного кодексу України, ст. 45, 47, 48, 51 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

10) право на попередження за можливістю страждань і болю (ст. 3, ч. 2 ст. 28 Конституції України, ч. 2 ст. 289 Цивільного кодексу України, ст. 6, 52 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

11) право на індивідуальний підхід до лікування (п. “д” ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 39, ч. 3 ст. 43 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

12) право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я (ст. 40 Конституції України,п. “і” ст. 6 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

13) право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю(ч. 1 ст. 3 Конституції України, ч. 1 ст. 22, ст. 23, 906, ч. 1, 2 ст. 1166, ч.1 ст. 1167, ст. 1168, 1195 – 1203, 1209 Цивільного кодексу України, п”і”, “ї” ст. 6 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

14) право людини на життя та на повагу до гідності при наданні медичної допомоги (ст. 3, 21, 27, ч. 1, 2 ст. 28, ст. 64, 68 Конституції України, ст. 281, 297 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 52 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”);

15) право на захист від будь яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я (ст. 21, ч. 2, 3 ст. 22, ч. 2 ст.24 Конституції України, п. “и” ст. 6, ст. 9 Закону України”Основи законодавства України про охорону здоров’я”).

У кожного лікаря є право на відмову від подальшого ведення пацієнта. Важливий момент:пацієнт ні за яких обставин не може залишитись без медичної допомоги. Розповідаємо,як це окреслено в законах і як може реалізовуватись на практиці.

КОЛИ ЛІКАР МОЖЕ ВІДМОВИТИСЬ ВІД ПОДАЛЬШОГО ВЕДЕННЯ ПАЦІЄНТА

Лікар має право відмовитися від ведення пацієнта, якщо:

1. Пацієнт не виконує медичних приписів і при цьому нічого не загрожує життю пацієнта чи здоров’ю людей, які його оточують

Усі порушення мають бути зафіксовані і задокументовані, а задовільний стан здоров’я пацієнта підтверджений.

Наприклад, якщо пацієнт порушує призначений режим, лікар має обов’язково фіксувати у карті, листку непрацездатності,  іншій медичній документації вид порушення – не своєчасна явка на прийом, алкогольне, наркотичне, токсичне сп’яніння під час лікування,вихід на роботу без дозволу лікаря, “втеча” зі стаціонарного лікування тощо.Так, у листку непрацездатності у графі «Відмітки про порушення режиму»зазначається дата порушення і підпис лікаря, а у графі «Примітка»перераховуються види порушень. Обов’язково зробити запис про це у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.

З підтвердженими фактами порушень і відповідною заявою лікар має звернутись до керівника медзакладу.

2. Пацієнт порушує правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я  і при цьому нічого не загрожує життю пацієнта чи здоров’ю людей, які його оточують

Так само, як і в попередньому випадку,усі порушення мають бути зафіксовані і задокументовані, а задовільний стан здоров’я пацієнта підтверджений. З підтвердженими фактами порушень і відповідною заявою лікар має звернутись до керівника медзакладу.

Правила внутрішнього розпорядку є локальними актами закладів охорони здоров’я. Їх затверджує головний лікар. Ці правила визначають права та обов’язки пацієнта під час звернення за медичною допомогою та перебування у лікарні. Найчастіше правила включають такі прості речі як заборона куріння у медзакладі, дотримання режиму тиші тощо.

Правила мають бути у вільному доступі – найчастіше їх розміщують на дошках оголошень у медзакладах.

Важливо: лікар не несе відповідальності за здоров’я пацієнта, якщо той відмовляється від медичних приписів або порушує встановлений для нього режим.

Крім того, якщо лікар чи медзаклад не може забезпечити відповідне лікування (немає потрібного обладнання, відділення,профіль лікарів не відповідає захворюванню), лікарі мають рекомендувати пацієнту звернутись до медзакладу, де він отримає необхідну медичну допомогу, або направити у такий медзаклад.

КОЛИ ЛІКАР НЕ МОЖЕ ВІДМОВИТИ ПАЦІЄНТУ У НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Пацієнти, які насправді потребують медичної допомоги, повинні її отримати. У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю людини, медики можуть і мають надавати таку допомогу без згоди пацієнта чи його законного представника.

Лікар не може відмовити у наданні медичної допомоги пацієнту, якщо знає:

• що така відмова може призвести до тяжких наслідків для пацієнта (порушення карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю настрок до трьох років або громадськими роботами на строк до 200 годин, або виправними роботами на строк до двох років).
• що така відмова може призвести до смерті пацієнта чи інші тяжкі наслідки(карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого).

 Так само карається неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником(Кримінальний кодекс України, статті 139, 140).

КОЛИ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР, ТЕРАПЕВТ ЧИ ПЕДІАТР МОЖЕ ВІДМОВИТИ У ПРИЙНЯТТІ ДЕКЛАРАЦІЇ

Крім загальних норм закону, роботу лікарів ПМД регламентує також наказ МОЗ України від 19.03.2018 № 503 “Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу”.Згідно з ним, лікар ПМД може відмовитись від подальшого ведення пацієнта, якщо той не виконує медичних приписів або правил внутрішнього трудового розпорядку надавача ПМД. АЛЕ лише за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення.

Наказ МОЗУ № 503 також визначає, що лікар може відмовитись підписувати декларацію з пацієнтом, якщо у лікаря уже є оптимальна кількість декларацій. Для терапевта – це 2000 декларацій, сімейного лікаря – 1800, педіатра – 900.

З січня 2019 року всі лікарі мають технічну можливість укладати декларації понад оптимальну кількість. Для таких декларацій вводяться коригувальні коефіцієнти.  Національна служба здоров’я України рекомендує керівникам мед закладів локальними наказами визначати, які ліміти у їхніх лікарів, адже у кожного ЗОЗ своя ситуація з пацієнтами, умовами роботи тощо. Оптимальний обсяг практики – підстава для відмови у прийнятті декларації.

Лікар НЕ має права відмовляти пацієнту у прийнятті декларації:

• через місце реєстрації: пацієнт має право обрати лікаря,який надає ПМД, незалежно від зареєстрованого місця проживання;
• через місце проживання у іншому селі/місті/районі/області: фактичне місце проживання не має значення при підписанні декларації, хоча лікар може звернути увагу пацієнта на ймовірні труднощі у логістиці, оскільки до медиків пацієнти звертаються не лише за медичною допомогою, але й за довідками, направленням до інших спеціалістів тощо;
• через вік, стать, соціальний статус, матеріальне становище чи інші характеристики пацієнта (звісно, виняток становлять випадки, коли з педіатром хочуть підписати декларацією дорослі чи навпаки – батьки хочуть підписати декларацію для дитини з терапевтом);
• через історію хвороби пацієнта: люди, які мають хронічні чи інші захворювання, підписують декларації на рівних умовах. Інше суперечить не лише нормативно-правовим актам, а й етичному кодексу лікаря.
• через те, що у людини немає паспорта: щоб підписати декларацію про вибір лікаря, будь-яка людина, яка на законних підставах перебуває  на території України, може подати один із документів: тимчасове посвідчення громадянина України; посвідка на постійне проживання в Україні;посвідчення біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту.
• через те, що людина є тимчасово переміщеною особою: для внутрішньопереміщених осіб немає жодної перешкоди, щоб підписати декларацію з вибраним лікарем, незалежно від місця реєстрації. Якщо ви маєте паспорт громадянина України, ніякі додаткові довідки, окрім індивідуального податкового номеру, непотрібні (довідка ВПО – не потрібна).

Туберкульоз, за визначенням провідних вчених, продовжує залишатися глобальною проблемою.Початок минулого десятиріччя характеризувався погіршенням епідемічної ситуації з туберкульозу.

Збудник Туберкульозу

Є багато видів мікобактерій (людських,бичачих, пташиних, мишачих та інших) і всі вони можуть уражати людину. Різноманітні мікобактерії – дуже стійкі в навколишньому середовищі. Вони добре витримують нагрівання до 85° С і охолодження до 200° С.

Шляхи інфікування:

Взагалі захворіти можна аліментарним шляхом – через їжу, посуд, побутові речі. Зараження відбувається повітр’яно-пиловим (через вдихання зараженого пилу), повітр’яно-крапельним (через вдихання повітря, в яке кашляв або чхав хворий).Можливі й інші шляхи зараження (статевий, контактний через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки, переливання зараженої туберкульозом крові, внутрішньоутробний тощо). Однак, найчастіше туберкульозом заражаються від хворих (членів родини,сусідів, спіпрацівників) які кашляють, спльовують мокротиння, зокрема.
Захворювання у інфікованих осіб розвивається, коли у людини знижений імунітету наслідок тривалого стресу, депресії, виразкової хвороби, цукрового діабету,алкоголізму, наркоманії та інших захворювань, недостатнього харчування,виснажливої праці.

Найчастіші симптоми туберкульозу:

Стійкий кашель із виділенням мокротиння, тривале підвищення температури тіла, швидка втома,втрата апетиту та безпричинне схуднення, потовиділення, особливо вночі,задишка, кровохаркання. В частині випадків, особливо на початку хвороби,туберкульоз може розвиватися безсимптомно або виявляється лише один із симптомів.

Хронічного перебігу хвороба набуває тоді, коли хворий приймає не всі призначені лікарем протитуберкульозні препарати або приймає їх нерегулярно, робить тривалі перервив лікуванні.

Профілактичні заходи у вогнищі туберкульозу:

У разі виявлення відкритої форми туберкульозу на період бактеріовиділення хворий має бути ізольований у стаціонар. Після виявлення хвороби усі члени родини повинні негайно пройти флюорографічне обстеження. У помешканні хворого з бактеріовиділенням працівники санітарно-епідеміологічної служби повинні провести дезінфекцію, помешкання прибирається з використанням засобів дезінфекції, посуд підлягає 30-ти хвилинному кип’ятінню з використанням 2%розчину соди або 2% освітленого розчину хлорного вапна (20 г. хлорного вапна розчиняється віл. води і настоюється впродовж доби).

Профілактика туберкульозу

Проводиться специфічн апрофілактика за допомогою вакцини БЦЖ. Первинна вакцинація проводиться доношеним новонародженим дітям у пологовому будинку на 3-5 день життя. Ревакцинацію здійснюють здоровим дітям, які мають негативну реакцію Манту з 2ТО в 7 і 14-річному віці.
Хіміопрофілактику протитуберкульозними препаратами проводять здоровим людям, у яких підвищений ризик захворювання на туберкульоз.

Рання діагностика

Рання діагностика виявляє початкові форми туберкульозу (без розпаду легеневої тканини та виділення паличок Коха). Своєчасне виявлення туберкульозу є вирішальним фактором для ефективного лікування та попередження поширення його серед людей.Чим раніше виявлено захворювання, тим більше шансів на повне одужання при умові ефективного лікування.  Загальноприйняті методи діагностики: туберкулінодіагностика (реакція Манту) у дітей, та рентгенологічне(флюорографічне) обстеження органів грудної клітини у дорослих, а також мікроскопічне дослідження харкотиння для виявлення мікобактерій туберкульозу.

Пам’ятайте!!!

Дотримання простих правил особистої гігієни та вищевказаних рекомендацій, захистить Вас від захворювання на туберкульоз, а вчасні профілактичні обстеження є запорукою глобального контролю над розповсюдженням туберкульозу та ефективного його лікування, попередження інвалідності

В публікації використано матеріали сайту МОЗ України (http://www.moz.gov.ua)

Медична спільнота центру закликає всіх мешканців району які не отримали щеплень, або отримали їх не в повному обсязі не зволікаючи звернутись до медиків для проведення вакцинації.

Захист від кору потрібний, якщо:

• Дитині виповнилося 12 місяців: не зволікайте із плановим щепленням КПК.
• Дитина старша від 1 року і ви пропустили перше щеплення — негайно надолужте його, звернувшись до медичного закладу.
• Дитині 6 років — це час іти на планову ревакцинацію КПК.
• Ви пропустили планову ревакцинацію в 6 років. У цьому випадку зверніться до медичного закладу, адже тільки дві дози вакцини забезпечують повний захист.
• Дитині 6 та більше років і вона не має жодного щеплення КПК. У такому разі потрібно зробити два щеплення з інтервалом не менше одного місяця.
• Ви не пам’ятаєте, чи робили дитині щеплення КПК, і не маєте документальних підтверджень. У цьому випадку дитину також потрібно вакцинувати.
• Підлітки, а також дорослі, що не хворіли на кір, не отримували щеплень від кору. Їм також потрібна вакцинація від кору.